Ще один чудовий зразок сучасної української книги. Досі невідома мені Ірина Чернова(псевдонім - Люко Дашвар) вразила мене своєю першою україномовною думкою. Книга дуже легко читається, і годує інформацією для роздумів.

"...мабуть, ти, сидячи в своєму кабінеті, намалював собі картину під назвою "Українська глибинка", а тепер
дратуєшся, бо у справжній глибинці, як виявилося, є те, чого твій олівець не відтворив. А село
від того гіршим не стало. воно таке саме ірраціональне й мудре. І в тому його грандіозність..."

"...усе чисто розкажу. Усе чисто, тільки не женіть мене від себе. не женіть, бо...який там місяць -
і тижня не протримаюся!...Щодня хочеться мамку на кухню покликати, зачинитися там, щоб татко не чув, і сказати
їй: "мамцю, я дядька Романа люблю. І він мене любить"...

"...на дерево при дорозі вказав.
- Бачите? Гарно цвіте! Листя - і зелене, і червоне. Гілки різні - і прямі, і криві, і малі,
і грубі. Оце ви і є. Культура ваша. А якою їй бути - тільки коріння знає.
Оте саме, що у землі, у багнюці, без повітря, без кольорів. У чорному поті. Знай трудиться, аби
гілки з листям на світ витріщались."